Георгій Тихий, журналіст, колишній кореспондент Укрінформу в Нью-Йорку, а нині речник віцепрем’єр-міністра з європейської та євроатлантичної інтеграції України, повідав про свої острах та осяяння на шляху до осмислення непересічної постаті Степана Бандери
Укотре навколо постаті українського політика, державного діяча, одного з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття Степана Бандери зашорені та упереджені персони Ізраїлю, Польщі та Росії збурюють словесні цунамі, намагаючись нав’язати українцям свою правду і свої уявлення про гідність та героїзм. Різношерста публіка — чи то національні лідери думок, чи то представники іноземних держав, аполітичного бомонду чи певні громадські активісти зі своїх зациклених орбіт — докладають неймовірних зусиль, аби демонізувати героя України, пошивши українців у дурні.
Тому вельми важливими є спокійні роздуми, щирі аргументи небайдужих українців про власне “очищення від шару брехні”.
На своїй сторінці у соціальній мережі Facebook журналіст Гоша Тихий описав важливий досвід осмислення ошельмованих недоброзичливцями сторінок української історії.
“Колись моє ставлення до Степана Бандери було сформовано чим завгодно, але не першоджерелами та фактами. Аж допоки не сталася одна цікава подія…” – ділиться своїми міркуваннями Григорій Тихий
“У травні 2016 року я блукав у натовпі серед стендів на «Книжковому арсеналі». Раптом на одному зі стелажів побачив цю книжку. Це збірка власних текстів Степана Бандери. Мене вона зацікавила, і я надумав її придбати. Але у мить, коли моя рука потягнулася до стенда, зловив себе на дивній реакції. Я робив це… немов потайки. Озираючись, чи хто не бачить раптом, яку книжку я беру.
Це змусило мене замислитися. Що зробили з ім’ям цієї людини, щоб аж так відлякати від усього, що з ним пов’язано? Чому у 2016 році у Києві я ніяковів, коли тягнуся до стенда із його книгою? Хто це зробив і для чого?
Саме такі питання я ставив собі, коли, звісно ж, придбав цю книгу. І тоді, коли відкрив її. А коли прочитав її, то знайшов відповіді на свої питання.
У цій книжці, у цих промовах і міркуваннях не було, насправді, нічого «ультраправого». Натомість, я знайшов там, по суті, наступне. Глибокий і правдивий діагноз російської імперської вавки, яка сторіччями прогресує за нашим північно-східним кордоном. Вдумливий і кмітливий аналіз методів, якими російські імперіалісти воюють, брешуть та маніпулюють. Особливо цікаво, наскільки влучно і детально Бандера розбирає методи, якими російські імперіалісти дурять Захід. Як вони однією рукою лякають, а другою одночасно запрошують до діалогу, як створюють проблеми, аби «спільно» їх «вирішувати», як розпалюють локальні війни, поступово та обмежено підвищуючи градус ескалації, аби не викликати реакцію, адже розуміють, що змагатися напряму із Заходом не у змозі.
Ось чому я тягнувся до цієї книги так, щоб ніхто не бачив. Ось чому ім‘я її автора оббріхано. Ось чому росіянам він не дає спокою вже понад 60 років після своєї смерті. Тому що це дуже реалістичний посібник, де всі їхні брехливі методи розкладені по поличках. Не більше і не менше.
Хоча й деякі методи самого Бандери це аж ніяк не виправдовує. Про них у суспільстві потрібна чесна розмова. Ми маємо бачити нашого героя у всій повноті його особистості. І в блискучих та гострих думках, і в радикальних вчинках. Для цього треба зняти з нього товстий шар брехні. Спочатку — російської. Далі й всякої іншої, і нашої власної теж.
Мораль: читайте першоджерела”.
